Варикозна хвороба. Причини. Симптоми. Діагностика. Лікування. Профілактика

Варикозним розширенням вен нижніх кінцівок, або варикозною хворобою, називають захворювання вен, при якому збільшується довжина і з’являються змієподібна звивистість, трубчасті та мішкоподібні розширення підшкірних вен.

Захворювання має хронічний характер із прогресуючим перебігом і необоротними змінами в підшкірних, комунікантних та глибоких венах, а також у м’яких тканинах кінцівок.

На варикозну хворобу страждають особи молодого віку. Частота захворювання становить від 13 до 25 % населення. Жінки хворіють утричі частіше, ніж чоловіки. Прогресуючий перебіг і розвиток тяжких ускладнень (тромбофлебіт, трофічні виразки) є найчастшою причиною ранньої інвалідизації хворих.

Етіологія і патогенез захворювання вивчені недостатньо. Прибічники механічної теорії вважають, що варикозна хвороба розвивається внаслідок утрудненого відтікання крові з нижніх кінцівок у осіб, що змушені тривало стояти (продавець, хірург, перукар), а також при стисканні вен пухлинами органів таза чи вагітною маткою. З позицій цієї теорії важко пояснити, чому варикоз часто уражає одну кінцівку. На думку прибічників теорії клапанної недостатності, варикозна хвороба розвивається внаслідок природженої відсутності або недорозвинення клапанів вен. Однак на практиці частіше трапляється функціональна недостатність клапанного апарату вен, яка ініціює ретроградний кровоплин в підшкірні вени, застій крові та розширення венозної стінки. Переконливих анатомічних підтверджень природженої гіпоплазії венозних клапанів немає. Малопереконливі аргументи прибічників нейроендокринної теорії варикозної хвороби, які пов’язують зниження тонусу венозної стінки з гормональною перебудовою організму під час вагітності, менопаузи чи статевого дозрівання.

Однак у більшості хворих не відзначається будь-яких нейроендокринних розладів. Певну роль, можливо, відіграють спадкові чинники. Вивчається роль артеріоло-венулярних анастомозів у розвитку варикозного розширення вен.

Аналіз сучасних поглядів вказує на поліетіологічність цього захворювання. При цьому слід розрізняти сприяючі чинники (природжені чи набуті зміни вен, клапанів, наявність нефункціонуючих артеріоло-венулярних анастомозів тощо) і спричинюючі, які призводять до підвищення тиску у венах нижніх кінцівок і утруднюють відтікання венозної крові . Центральне місце в патогенезі варикозного розширення вен кінцівок посідає тривале підвищення тиску у венозних стовбурах, яке призводить до розширення просвіту вен та функціональної недостатності клапанів. Ретроградне відтікання крові від глибоких до поверхневих вен через неспроможні клапани комунікантних вен завершує формування хибного кола варикозної хвороби, коли прогресуюче збільшення довжини і варикозного розширення просвіту вен призводить до підвищення клапанної недостатності й скидання Kк ові в підшкірні вени. Збільшення тиску у венозних відділах мжроциркуляції призводить до розкриття артеріоло-венулярних анастомозів, зменшує кровоплин у капілярах і перфузію тканин, що поглиблює трофічні розлади через зростаючу гіпоксію. Ці трофічні порушення врешті-решт призводять до розвитку трофічних виразок.

Єдиної класифікації варикозної хвороби немає. Більшість дослідників розрізняють первинне і вторинне варикозне розширення вен, стадію компенсації та декомпенсації. Під первинним варикозним розширенням вен нижніх кінцівок розуміють варикоз, що розвивається внаслідок первинної клапанної недостатності (частіше йдеться про недостатність остального клапана великої підшкірної вени) як органічного, так і функціонального походження.

Вторинним, або компенсаторним, називають варикозне розширення вен нижніх кінцівок, яке розвивається після тромбофлебіту глибоких вен кінцівки як прояв посттромбофлебітичного синдрому, коли при непрохідності глибоких вен налагоджується обхідний кровоплин через комунікантні вени в систему великої та малої підшкірних вен. Враховуючи особливості патогенезу і клініки, виділяють магістральний, розсипний, сегментарний і змішаний типи варикозного розширення вен. Для визначення клінічного перебігу і вибору способу лікування важливо розрізняти стадії захворювання (компенсація, субкомпенсація й декомпенсація).

Клініка. У стадії компенсації венозного кровоплину хворі скаржаться на наявність варикозних вузлів, які спричиняють спочатку тільки косметичні негаразди. При вертикальному положенні у хворого на стегні та гомілці з’являються і чітко виділяються над поверхнею шкіри звивисті стовбури підшкірних вен, які набувають циліндричної, змієподібної чи мішкоподібної форми. Вузли тривалий час мають м’яку, пружноеластичну консистенцію. При горизонтальному положенні хворого напруження венозних стовбурів зменшується чи зникає повністю. З розвитком захворювання пацієнти скаржаться на швидку втомлюваність, відчуття важкості в ногах, судоми в литках, парестезії, набрякання гомілки і ступні. Усі ці симптоми посилюються після тривалої ходьби чи стояння і зникають вранці наступного дня. Така симптоматика характерна для стадії субкомпенсації. А в стадії декомпенсації хворі відчувають постійний біль і тяжкість у ногах, виникають набрякання, судоми в литках.